Ширшова А. Туніс.

На щастя, в останні роки в Туніс їде все більше й більше розквітає — до білих пляжів із дрібного піску, до лазурного моря, квітучих саду, але жаль, що мандрівники далеко не вага знають про культурний, природний і історичний різноманіття цієї країни.
Туніс — унікальна країна, у якій органічно та незвично злилися воєдино давні багатовікові традиції та сучасний соціальний уклад життя, запозичений із Європи. Туніс зберігає в собі справжні скарби історичного минулого. Природна різноманітність Тунісу змусить захититися найнехильніших туристів. Чудові озера та гори, покриті лісами, величезні скелі, що підносяться над морем і нескінченні оксамитові дюни, буйні квітники, зарослі жасмину та троянд, ночіва маків і маргариток, безкрайні гачки мигдалю й олива, південні оазиси тисяч і тисяч фінікових пальм.
Важко визначити, що саме змушує мене й багатьох інших знову й знову повертатися до цієї країни. Величезне закатне сонце, що падає прямо в море, нічне сапфірове небо з химерним візерунком із міріад діамантів зірок? Або незвідані до кінця незліченні сліди минулих цивілізацій? Або, можливо, зустрічі з новими людьми — жителями цієї країни, які увібрали в себе її культуру та різноманіття? Все це так, але є ще щось невловне — загальна атмосфера, притаманна Тунісу, багато в чому близька російській людині, співзвучна її внутрішньому настрою — поєднання закоханості та смутку, споглядання та співпереживання, тонкого сприйняття природи та насолоди її красою. Те, чим просякнуте повітря Тунісу, те, про що подається в знаменитій пісні, написаній одним російським, що проживали в Тунісі багато років:
Туніс, Туніс — це не країна,
Туніс, Туніс — це не земля,
Туніс, Туніс — частина моєї мрії,
частина моєї любові, частина моєї долі
В Африці...